«Атлантичний вал», система довготривалих зміцнень у поєднанні з польовими, створена німцями в 1940—44 після розгрому Франції уздовж європейського побережжя Атлантики від Данії до іспанського кордону на протязі св. 4000 км. з метою запобігання вторгненню англо-американських військ на континент. Будівництво «А. в.» було розраховане на 8 років, намічалося побудувати 15 000 довготривалих зміцнень. Будівництво почалося фактично в 1942 і до кінця 1943 було виконано лише на 20%. «А. в.» був лінійною (без ешелонування в глибину) системою зміцнень, що мала на великому протязі слабо укріплені ділянки, що визначило її слабку в цілому стійкість в ході вторгнення англо-американських сил. Добре були укріплені райони бельгійського побережжя, Па-де-кале, мис Гріне, гирло р. Сени, острови Гернси і Джерси, Брест і Лорьян; тут же розташовувалися рухливі резерви. На побережжі Нормандії знаходилися слабкі гарнізони, були лише наглядові і командні пункти, по 1 артилерійській батареї на 20 км. берегової лінії. Кількість військ, розміщених для оборони «А. в.», було недостатнім: від гирла р. Шельди до гирла р. Сени на 700 км. розташовувалася 15-я армія у складі 14 дивізій, від гирла р. Сени до гирла р. Луари на 1600 км. — 7-я армія у складі 8 дивізій. Боєздатність дивізій була низькою (т.з. стаціонарні дивізії). В цілому «А. в.» не виправдав надій німецько-фашистського командування на запобігання десанту або тривалий опір йому, хоча і дозволив забезпечувати в 1940—44 прикриття Західного фронту незначними другорядними військами, а основні сили використовувати на радянсько-німецькому фронті.
