«Інтернаціонал 4-ої», назва, яка привласнила собі міжнародне троцькістське об'єднання, засноване в Парижі в 1938 невеликою групою троцкистов. У 1953 «І. 4-ою» розколовся на «Міжнародний секретаріат» і «Міжнародний комітет»; у 1962 з «Міжнародного секретаріату» виділилося «Латиноамериканське бюро», а в 1963 — «меншість», що назвала себе пізніше «марксистсько-революційною тенденцією 4-го Інтернаціоналу». Кожен з цих центрів, що ворогують між собою, заявляє, що лише він представляє «І. 4-й».
Троцькістські центри, що іменують себе «І. 4-м-код», проводять свої конгреси (один раз в 2—3 роки), видають журнали (наклади цих журналів украй незначні), пропагандистські матеріали. Що існують у ряді країн Західної Європи (Великобританії, Франції, Бельгії і ін.), Латинської Америки (Болівії, Уругваї, Перу, Чилі, Гватемалі, Бразилії) і США нечисленні троцькістські групки виступають у вигляді «секцій» одного з цих центрів. У основі розбіжностей між угрупуваннями «І. 4-го» по суті лежить питання про форми і методи боротьби проти світової соціалістичної системи і комуністичного руху. Виходячи з цього, частина троцкистов, що групуються перш за все довкола «марксистсько-революційної тенденції» і «Латиноамериканського бюро», виступає за деяке «оновлення» троцькістських концепцій стосовно сучасної обстановки.
Угрупування «І. 4-го» повсюдно підтримують розкольницькі антикомуністичні течії. Під ширмою псевдореволюційної формули «все або нічого» вони або проповідують пасивне вичікування грядущих революційних подій, або провокують свідомо приречені на поразку авантюристські акти, виступають проти єдиних антимонополістичних і антиімперіалістичних дій, проти боротьби за загальнодемократичні вимоги в капіталістичних країнах.
Комуністичні партії оголюють антиреволюційну суть політики троцкистов, розкривають механіку підривних дій, вживаних ними в боротьбі проти комуністичного руху.
Літ.: Басманов М. І., Антиреволюційна суть сучасного троцькізму, М., 1971.
